Нотатки з першого національного конгресу ОКА в Україні

 

Перший всеукраїнський конгрес Об’єднання Католицького Апостольства проходив з 28-го до 30-го квітня 2017-го неподалік від Житомира на базі “CaritasSpes” у Зарічанах. Саме в Житомирі Паллотини починали свою понад 25-тирічну історію служіння в Україні.

Організатори заходузапропонували поміркувати на таку тему: “Об’єднання – дорога до примирення та єдності”.

Саме єдність є даром особливо близьким для Св. Вінцентія Паллотті, засновника ОКА. Адже членами згромадження ставали священники й світські люди, заможні купці і вбогі неписьменні безпритульні – люди різних верств і талантів, що мали спільне покликання до апостольської праці.

 

Текст, який ви читаєте, не є класичним журналістським матеріалом. Це, радше, короткі спостереження гостя, люб’язно запрошеного на першу всеукраїнську зустріч паллотинської родини. Це щось ніби постів у Facebook, які б міг написати звідти, якщо б у Зарічанах був інтернет. На щастя, його не було.

 

Перший день: відкриття й знайомства

 

З перших хвилин тішуся доброю організацією: нас швидко реєструють і розселяють, усе минає без жодних накладок. Попри те, що тут зібралося чимало поважних гостей, чомусь не покидало враження, що чекали саме на тебе.

Голова національної координаційної ради ОКА в Україні С. Йоланта Вагнер, О. Юрій та інші організатори дуже відповідально поставились до часу. Не зауважив когось, хто б відверто нудьгував, тиняючись без діла по осередку “CaritasSpes”. Взагалі вкрай рідко зустрічалися невмотивовані люди – ознака того, що батогами сюди не заганяли.

Доброзичливу увагу відчув не лише від своїх давніх друзів, а й від нових знайомих.

Конгрес відкривається урочистою мессою, під час якої до зібраних скерував своє слово О. Провінціал Зенон Ханас з Польщі. Скільки ж тут зібралося поважних гостей з різних парафій, груп і країн – тішуся, що маю змогу єднатись у молитві з цими чудовими людьми!

 

Після вечері розпочинається презентація груп і парафій. Так приємно чути живий і радісний людьский гамір у залі, який своїм потужним баритоном ледь спиняє модератор О. Юрій. Ми з нетерпінням чекаємо на ближче знайомство одне з одним. З радістю передчуваю, що нудного офіціозу не буде.

 

У вступному слові С. Йоланта закликає учасників бути фахівцями з будування єдності.

“Єдність є серцем нашого харизмату, символом котрого є Таємна Вечеря, – зауважує С. Йоланта.

“Покровителькою Конгресу проголошуємо Блаженну Єлизавету Санну, що служила ще за життя Св. Вінцентія Паллоті. На її прикладі ми можемо бачити, скільки добра може зробити для Бога людина з інвалідністю, котра з людської точки зору є слабкою і хворою” – каже Сестра.

 Сердечно й гаряче нас привітала Донателла Ачербі, голова Світової Координаційної Ради ОКА.

“Коли я їхала в Україну, Отці й Сестри, що тут працюють, мене лякали: тут жахливо холодно! Можливо, що навіть випаде сніг! Я смиренно їх послухала й понабирала теплих речей! Але я побувала у різних частинах України і всюди було тепло! Адже тепло, передусім, походить з наших сердець!

Я переконана, що харизма СВ. Вінцентія Паллоті не закінчилася у момент, коли він був покладений до гробу – він досі серед нас! Хочу підкреслити його слова: шукайте Господа у всьому і ви знайдете його в усьому, шукайте Його всюди й ви знайдете Його всюди, шукайте його завжди й ви завжди Його знайдете!”

Кожна з груп презентувала себе у різні способи.

Гості зі Словаччини скромно сказали, що приїхали з раю. І це підтверджували світлини з їхньої затишної чудової країни. У їх парафії активно працюють з дітьми й молоддю. Зокрема, беруть участь у різних паломництвах, влаштовують безалкогольні забави тощо.

 

Спільнота “Легіон Ісуса”, членами якої є, переважно, люди з інвалідністю, лукаво не мудруючи, підготувала слайд-шоу, що ілюструвало деякі важливі моменти з її 20-тирічної історії. Йшлося у ній про насичене й активне життя учасників, котре для багатьох видалося дивовижним.

 

Хтось просто читав історичні довідки про свої храми, хтось ділився особистою радістю.

Дехто розповідав про великі служіння. Зокрема, вражаючим було свідчення про родинний будинок при парафії у Білогір’ї, де діти зустрічають тебе з обіймами й усмішкою. Зовсім не схоже на усталений образ сиротинця з озлобленими дітьми, що не вміють любити.

Але мене найбільше зворушила історія пані з Рокитного:

“У центрі нашого міста є стара зруйнована капличка. Як же мені болить, коли проходжу повз неї і бачу хрест, що от-от впаде! Цей дім хочуть викупити, але я проти! Як би хотілося, щоб там був Божий Дім, хай і маленький! Якби призначили туди одну-дві сестри, наша парафія була би набагато більшою!”

 Вечір підсумував невеликий фільм про діяльність та історію ОКА в Україні. Як на мене, його закадровий текст був дещо зайвим – С. Йоланта, О. Ярослав Ольшевський та інші говорили набагато переконливіше!

 День завершила спільна вечірня молитва, що її провів О. Андрій Бафельтовський.

 Приємні несподіванки

Рідко коли зі мною стається стільки приємних сюрпризів водночас. Заходжу до холодної кімнати й готуюся вдягтись у все, що привіз. Аж тут, зненацька, вмикають опалення.

Зазвичай, на подібних заходах, після спілкування часу на сон майже не залишається. Але як же мені радісно прокидалося на ранкову молитву! В’ялим молюском не давали стати пахучі пасторальні ранки й кава, що майже замінила мені кров.

 Юля, моя дружина, – професійна перекладачка-синхроністка. Запропонував їй попрацювати для пані Донателли. І щойно я зібрався сказати про це сестрі, як С. Йоланта сама запросила Юлю перекладати! Якою ж вона була щасливою попрацювати для паллотинської родини!

 

Другий день: конференції, робота в групах

 

О. Валентин Матушевський говорить на тему “Єдність у Біблії”.

“Любов – це сила, що єднає Пресвяту Трійцю. Вона є підставою єдності”.

Отець показує ікону Андрія Рубльова “Пресвята Трійця”, на котрій зображено трьох Ангелів, що відвідали Авраама. У середині образу – стіл, за яким є місце для когось четвертого.

Хто ж може посісти це місце? “Той, хто молиться” – гадає О. Валентин.

 “Саме нас Господь запрошує до свого столу!

 Єдність є даром, який можна лише отримати і на який треба погодитись.

Ісус на Тайній Вечері просить, аби всі були одно.

І коли Юда не приймає Причастя, лише тоді Сатана входить у нього й він від’єднується від Бога. Відтак, щойно людина залишається сама, їй загрожує велика небезпека!

 Ми, каже Святий Петро, є живим камінням. Одна річ будувати з ідеальних цеглин, але зовсім інша – з живих, недопасованих одна до одної каменюк. Тому зносімо одне одного” – закликає О. Валентин.

 О. В’ячеслав Гриневич розглянув проблему єдності з іншого боку. Він говорив про те, до чого приводить її розпад.

 “Психолог пояснить розпад єдності внутрішніми прагненнями людини; Філософ – її матеріальною природою, а богослов – історією Первородного гріха. Та всі вони зійдуться в одному – розпад єдності нищить людину зокрема і людство загалом.

З одного боку, гріх роз’єднує людей, але він же й легко їх об’єднує. Аби робити добро, треба докласти певних зусиль. А чинити зло виходить якось саме собою, легко й невимушено”.

Зокрема, Отець пригадав перформенс Марини Абрамович, котра нерухомо простояла три з половиною години й дозволила авдиторії робити зі своїм тілом усе, що їй заманеться.

“Перед глядачами розклали різні речі: ножиці, троянду, яблука, апельсини тощо. Був там і пістолет з одним набоєм. Спочатку люди підходили з острахом. Пізніше один з глядачів спробував її щипнути. Врешті, градус зла зростав, і один чоловік був готовий стріляти в неї. Щоправда, його зупинили”- розповів О. В’ячеслав.

 С. Моніці Цецот, що виголосила третю частину конференції , йшлося про єдність як паллотинський дар і завдання.

“Особливої “паллотинської” єдності не існує – вона або є, або її немає” – гадає Сестра.

“Єдність не є чимось, що ми можемо випрацювати – це те, що може статися між нами. Але лише тоді, коли ми її виявимо в собі.

 Влучно порівняти її з діамантом, що його можна розбити лише в особливий спосіб, спеціальними інструментами.

 Єдність є даром, який можна лише прийняти або відкинути. До нього не можна змусити, його не можна вирвати силоміць.

 Також єдність – це завдання. Якщо ми прийняли цей дар, маємо виконувати завдання, до якого він нас зобов’язує. Однак, не можемо його виконати самі, про що й казав нам Св. Вінцентій Паллотті. Лише у нашій спільноті, у нашій родині.

 “Розум та досвід говорять, що добро, яке творимо поодиноко, зазвичай обмежене і що навіть найшляхетніші зусилля одиниць не можуть дати великих плодів у моральній та релігійній сфері” – стверджував СВ. Вінцентій.

 Саме Паллотті займав часто місце того, четвертого, з ікони Рубльова, про яку говорив О. Валентин.

Місцем, де ми можемо плекати в собі єдність є наш дім. Символом єдності для Паллоті була Таємна Вечеря – перебування в Єрусалимській Кімнаті.

 Покровителька нашого конгресу – Єлизавета Санна, вбога жінка з Сардинії, навчилася тієї єдності від Паллоті. З людського погляду, вона не була в чомусь надзвичайною: неписьменна, паралізована. Вона навіть не могла сама ні вмитися, ні зачесатися. Вона служила у два способи: молитвою і, попри свою інвалідність, відвідуючи лікарні як волонтерка.

У її беатифікації Господь показує, що аби досягти блаженства, не конче бути героєм. Господь хоче нашої буденної праці. Відтак, БЛ. Єлизавета може бути покровителькою нашої буденності, наших звичайних сірих днів” – каже С. Моніка.

 О. Віталій Скомаровський: “бути відкритим перед Богом і самим собою”.

У другий день конгресу Службу Божу відправляв О. Віталій Скомаровський. Темою його проповіді було абсолютне світло Бога і зло, що змішане в людині з добром.

О. Віталій закликав бути відкритим, насамперед, перед Господом, не залишати жодного таємного куточка у власній душі, де Богові немає місця. Але також бути відкритими й перед собою – усвідомити те, ким ми є, зокрема, готуючись до сповіді. Дізнаючись про свої гріхи й слабкості ми наближуємось до Бога. Бути смиренним – це й означає знати про себе правду.

А ця правда – добра база для будування єдності.

 Праця в групах

 Ми з Юлею потрапили в групу, що складалася з нашої спільноти “Легіон Ісуса” та гостей зі Словаччини. Якщо коротко, кожна група розглядала такі запитання:

що ви робите й робили для будування єдності? Що найбільше вразило й запам’яталося на конференціях і що кожен з нас змінить у житті після почутого?

Чллени нашої групи говорили про успіхи у порозумінні з протестантами, зокрема, про свідчення католицької віри у їхніх таборах.

Декому йшлося про свідчення життям без алкоголю, хтось говорив про вертеп, з яким парафія відвідувала будинок для літніх людей.

А на підсумковій презентації роботи з’ясувалося, що ікона Рубльова – це те, що торкнуло серця більшості учасників. Всі замислилися над тим, як не відмовитись стати четвертим за Господнім столом.

 

Вечір української культури

 

Суботня вечеря була незвичайною і коштувала кухарям нелегкої безсонної ночі. Ми потрапили на такі собі вечорниці. З конкурсами, українськими піснями, варениками, зразами й млинцями. Учасники мали можливість повчитися українських танців і поспівати пісень. Зокрема, разом з ансамблем “Льонок” із Житомира.

 Фатимське богослужіння

 Це богослужіння було незабутнім – я вперше побував на Фатимській молитві! У храмі перебувала фігура з Фатіми, до якої ми мали честь поклонитися.

Отець підкреслив, що Богородиця дає нам зброю у боротьбі з війною.

“Якось я віз цю зброю у бік Харкова. Коли мене зупинили військові, я сказав їм, що маю повний багажник зброї. Ясно, що вони наказали її показати. Дивляться – а там повно Розаріїв! Ось, кажу, зброя, що сильніша за танки й ракети – щира молитва!

Ви запитаєте, як можна бути Апостолом? Та дуже просто – часом досить подарувати комусь іконку Матері Божої, а Господь свою роботу зробить!”

 

Донателла Ачербі: єдність Паллотинської родини

 

Під час конгресу зауважив: чим вищий мала статус людина, тим простішою вона була у спілкуванні.

Попри свою посаду, пані Донателла не промовляла з “римської дзвінниці” до “невчених варварів” – привітна, відкрита, з добрим почуттям гумору… Втім, переконайтесь самі:

 “Об’єднуючись тут, на цьому конгресі, ми єднаємося з усією Паллотинською родиною. Я бачу по ваших очах, як ви хочете об’єднуватися в єдине ціле.

Дивлячись на вас, мені хочеться жити й відновлюватися.

Саме про єдність Ісус просив під час Останньої вечері.

 Паллотинська спільнота – це не посвята, це досвід життя. Святий Паллоті вчить нас наслідувати Христа, відтак, ми всі є засновниками ОКА.

 1973-го, коли мала 14, я познайомилася зі спільнотою, до якої зараз належу. Я була юною бунтаркою, що хотіла знищити цей світ, аби зробити його кращим. Мені хотілося повставати проти суспільних структур. Я була переконана, що саме вони є перепонами до солідарності, єдності, щедрості й братерства. Наголошу, мені не просто хотілося щось змінити – я прагнула зруйнувати ці структури.

Та однієї звичайної неділі, ми, студенти, зібралися на звичайну зустріч – поговорити про те, як змінити світ. Насправді, ми говорили про те, як побудувати новий світ. Але саме мене, лише мене, тоді змінило одне єдине речення, почуте від присутнього Отця-Паллотина.

Тоді я була у великому запалі й кричала усім і всюди, що хочу змінити світ! Але це речення досі у моїй голові:

Якщо ти прагнеш світу, де панує мир, злагода, любов, єдність та істина, не досить змінити суспільні структури – люди творять ці структури, а ми можемо їх перетворити. Тож, насамперед варто змінити себе, поставивши у центр свого життя Євангелію.

Якщо у родині переривається спілкування – це вже не родина. Мене вразило, що під час підсумку роботи в групах ви всі прагнули ділитися досвідом, прагнули спілкування.

Коли мене обрали головою світової координаційної ради ОКА, я молилася про те, аби це не стало моєю перемогою – нехай, Господи, це стане перемогою єдності.

 Отець-єзуїт Клаудіо Рубе говорив: “немає нічого земнішого, ніж закохуватися. І в нашому житті ми можемо закохуватися в Христа, наслідуючи його. А це дуже практична річ!

 Завершу я словами з II Ватиканського Собору: “Ми віримо, що Бог-Отець так полюбив світ, що віддав Сина Свого, аби світ врятувати, аби звільнити нас від рабства гріха. Через кров Христа ми справді можемо називати себе Божими дітьми. Ми отримуємо святого Духа від Отця, тож можемо любити Господа і своїх Братів. А якщо ми брати, ми єдині в Христі. Любов Христа спонукає нас служити своїм братам і сестрам.

Церква була створена не для панування, а задля служіння.

Просімо Св. Діву Марію вести нас дорогою до єдності, наслідуючи міцну велику віру СВ. Вінцентія Паллоті. Він бажає об’єднувати всіх навколо. Тут і зараз!”

 Ця конференція багатьох схвилювала. І поки Донателлу “розривали на шматки” небайдужі, мені вдалося поставити їй кілька нерозумних запитань.

 – Що вас найбільше здивувало і вразило в Україні?

 – Властиво, все! Але, передусім, Майдан! Особливо пам’ятник Небесній Сотні – мученикам вашої Революції, що його, як мені розповідали, люди побудували спонтанно. Коли я його побачила, зрозуміла: ніщо не може зупинити жертовну боротьбу за такі великі ідеї, як солідарність, свобода і справедливість!

Також Отці й Сестри-Паллотинки розповіли мені, як у драматичний момент Революції на Майдан привезли фігуру Матері Божої Фатимської. Люди збиралися біля неї, молилися й співали величальних пісень. І присутність Діви Марії оберігала революціонерів. Це змусило мене усвідомити, що Бог ніколи не полишає нас. У всіх життєвих ситуаціях, навіть найгірших і найскрутніших, Бог завжди присутній серед нас. Адже Бог – це нескінченна любов!

 – Що українські учасники ОКА можуть запропонувати світовій Паллотинській родині?

 – Свідчення, яке ви показали мені цими днями – це ваша надзвичайна вірність. Ви вірите попри те, що неможливо повірити. Через ваші страждання Церква зростала, а завдяки вашій вірності й щирій вірі, Бог одержить рясні плоди. Ось що ви можете дати Паллотинському світу!

– Що для вас було найважливішим на цьому конгресі?

– Побачити нових людей, до яких я сповнена надзвичайної вдячності! Ніколи не забуду ваших очей!

 Вистава

 “Театр на Новому Бульварі” з Житомира підготував виставу “Якщо Дух оживляє любов’ю”, що перенесла нас у Рим – у час життя і праці Св. Вінцентія Паллотті. Актори спробували відтворити найважливіші епізоди життя й служіння СВ. Вінцентія, БЛ. Єлизавети Санни і їхніх співпрацівників, що створювали ОКА.

 Під час завершальної месси до Паллотинської родини приєднувались нові члени.

Серед тих, хто урочисто складав акт апостольського зобов’язання – добре мені знайома Катя Котвицька. Розпитую, як і чому таке з нею сталося.

 – Як ти готувалася до вступу? Хто є твоїм духовним наставником?

 – Коли Сестра Йоланта розповіла мені про ОКА, Дух Святий надихнув мене долучитися до цього товариства. Щаслива користуватися духовними благами та служити людям.

Готуючись до вступу до ОКА, цікаво було дізнатися про життя СВ. Вінцентія Паллоті. Важливі його слова про Розарій – він казав, що це велика сила. Особисто мені близька БЛ. Єлизавета Санна. Хотіла би бути схожою на неї не лише своєю інвалідністю, а й живою вірою.

Сестра Йоланта і стала моєю духовною наставницею. Вона особлива своєю добротою і світлом! Люблю молитися з нею – вона має міцну віру. Коли молимося разом, завжди маю відповіді на свої молитви.

– А були вагання й сумніви: вступати чи не вступати, якщо так, то навіщо?

 – Я міркувала над тим, чим я зможу допомагати людям яко паллотинка. Врешті, зрозуміла, що зможу служити людям своєю молитвою, тому й повинна бути в ОКА.

 – Що б ти сказала тим, хто має намір вступити до ОКА, але сумнівається, чи дійсно того вартий?

 – Знаєш, це як у пісні Тані Корнійчук, що її ми співали на конгресі: “Світ потребує доброго серця”.

Ви самі, ваші добрі серця й глибокі молитви справді потрібні людям, котрі ще не пізнали живого Бога. А Дух Святий вкаже, що саме ви маєте робити!

 У те, що їдеш із Зарічан, завжди непросто повірити. Тут має бути сентиментальна нотка про надію повернутися.

Але залишу недоречні сльози поза цим текстом. Їх приховає весняна тепла мрячка, що йшла тієї неділі. Попрощаюся з вами, їдучи казковим, наче у “Володарі Перстнів”, лісом. А поки ви сподіваєтесь зустріти тут гномів-ельфів, я сподіватимусь знову тут побувати.