ПОКИ ШВЕДИ БРАЛИ НОВГОРОД…

…а над московськими землями панував розбрат, тодішня Волинь, яка належала Речі Посполитій, дедалі більше розбудовувалася. Рік 1612 завдяки псевдоісторикам-кінематографістам нагадав нам про трагічні події, пов’язані з долею Ксенії Годунової та “Лжедмитріїв”. Але ми маємо і свою власну Історію цього періоду – історію сучасних українських земель.

 Таким побачив домініканський храм художник Наполеон Орда (1807-1883)

Маємо нагоду розглянути один з цікавих епізодів цієї історії. Ба більше, це не лише нарис із життя держави та Церкви, а й хроніка воскресіння та занепаду однієї з найдавніших єресей -аріанства. Тож ласкаво просимо на Волинську землю!

1612 року сучасне Білогір’я, селище на Хмельниччині, було селом Ляхівці. Оригінальну назву місцині дали “ляхівські двори” – польські оселі переселенців з “Країни тисячі озер” – Мазурів. Перша згадка про Ляхівці належить литовському князю Казимиру і датується 1441 р. Майже за ЗО років до початку зведення святині Ляхівці вже отримали магдебурзьке право.

Важко точно сказати, коли до Ляхівців запросили Орден Проповідників – але, окрім парафіяльного храму, тут звели й домініканський монастир. Будівництво розпочав Павло Сенюта, польський шляхтич, який у релігійному плані пізніше добряче збаламутив Волинь та Поділля. “Спробувавши” православ’я, кальвінізм католицизм, 1616 р. Сенюта прийняв аріанство. Перед тим ця єресь саме пережила “воскресіння” в Європі, й поодинокі аріанські спільноти з часом проникли аж до Київщини, поширюючись головно багатими шляхетськими та поміщицькими родинами. Аріанство відродили італійці Лелій та Фауст Соціни (звідси – соціанство). 1579 року Ф.Соцін “привіз” єресь до Польщі; так вона і потрапила на українські землі Павла Сенюту називають останнім українським соціанином – можливо, його поховання, типово аріанська кам’яна каплиця,знаходиться в Ямполі.

Повернемося до Ляхівців. Господь Бог використав недовге захоплення Сенюти католицизмом  і домініканці, які прийшли до села, вже мали що відповісти новоаріанам. У нас їх ще прозивали антитринітаріями – бо, заперечуючи Божество Христа, аріани тим самим заперечували Трійцю та відрікалися від християнства. Єресь не вкоренилася в народі: по смерті Павла Сенюти “Аріанська Мекка” в Ляхівцях занепала.

Будівництво домініканського монастиря завершилося близько 1660 р. (до речі, теж на кошти Сенют). Історія храму досить складна. Сучасна святиня Пресвятої Трійці, Успіння Богородиці та свв. Петра і Павла була освячена 21 липня 1789 р. Художник Наполеон Орда, який у 1862-1876 рр. мандрував Волинню, зазначив, що змальований ним храм був побудований Сенютою 1612 р. Отже, 1789 р. могла відбутися реконсекрація святині з якихось причин, адже збудована вона була задовго до того. До речі, непересічна деталь: храм мав цілих 10 (!) вівтарів.

 Нині католицький храм височіє по вул. Франка, 28: його можна побачити навіть задовго до Білогір’я. 1859 року домініканці залишили село. В 1869-1935 рр. влада віддала святиню православній громаді За СРСР тут знаходилися в’язниця, будинок культури, бібліотека, відділ міліції, друкарня та військкомат. Лише від 1991 р. сплюндрований храм знову став належати Церкві Монастир цілком повернули 2003 р. – вже отцям-паллотинам, які від 1993 р. служать у Білогір`ї, доїжджаючи також до Ямполя. В частині монастиря є дитячий будинок, який під опікою сестер-бенедиктинок. Отже, невелика парафія, храм, монастир та постулат (І рік формації послушників) отців-паллотинів – сучасна “католицька карта” Білогір’я. І відродження триває!

Марко ВИНОГРАДОВ