oО. Станіслав Шульмінський SAC – апостол об’єднання.

Часто складається так, що плани Бога стосовно людини або цілковито не співпадають з її задумами, або дещо відрізняються від тих, які вона собі намріяла чи вже й реалізовує. Прикладом цього  може стати історія Слуги Божого Станіслава Шульмінського  SAC, який все своє життя розвивав ідею апостольства сходу: поєднання католицизму з православ’ям. Лише ідею, тому що жоден з його задумів так і не дочекалося свого реалізації. Але ідея за для котрої жив та віддав життя цей священик, ввійшла до вічної скарбниці Церкви.

О. Станіслав Шульмінський SAC народився 10 липня 1894 р. в Одесі й там жив протягом короткого часу. Після цього переїхав до Кам’янець-Подільського, де його батько у військовий час був міським головою. Розпізнати покликання Станіславу допоміг настоятель парафії в Кам’янці о. Владислав Дворецький, котрому завдячував духовним вихованням.

В 1917 р. Станіслав вирушив до Житомира, де вступив на навчання до Житомирської Вищої духовної семінарії, в якій на той час отримували знання семінаристи з Житомирської, Луцької, і давньої Київської дієцезії. Але недовго він був у Житомирі. Причиною переїзду стало поширення більшовицької влади. Разом з п’ятьма семінаристами Кам’янець-Подільської дієцезії на вимогу єпископа Петра Маньковського студенти вирушили продовжувати свою освіту в Тарнові (Польща), де 8 липня 1923 р. о. Станіслав Шульмінський прийняв священицькі свячення. Ще в семінарії в ньому виникло прагнення присвятити себе справі поєднання католицької та православної Церкви.

В 1923 р. Станіслав Шульмінський розпочав навчання на факультеті східного богослав’я в Люблінському католицькому Університеті. А після його закінчення в 1927 р. його було призначено професором  в  Луцьку духовну семінарію.

Наступним етапом життя о. Станіслава став вступ до Товариства Католицького Апостольства (отців Паллоттинів) в 1928 р. з запевнення  від його настоятелів, що в майбутньому буде мати змогу присвятити себе справі об’єднання Церкви. Це тут він написав в своєму духовному щоденнику слова: «Яким же є мізерним та малим мій особистий світ, в котрому до цього часу я перебував… Від цієї ж миті не буду перейматися, як це було до тепер, лише своїми хвилюваннями. Хочу вийти за межі своєї особи і думати про мільйони (людей в світі)». Під час одного з днів зосередження о. Станіслав склав героїчний акт котрим жертвував своє життя за потреби Поділля, України та Росії. Багатьом він запам’ятався як дуже скромна та вбога людина, завжди одягнена в стару сутану та зношений плащ, що тримала під пахвою стареньку витерту папку.

1939 р. спалахнула війна, Станіслав одразу ж вирушив до Радянського Союзу з переконанням, що надійшла година для здійснення справи поєднання двох обрядів. Та на жаль в Новгороді його було заарештовано та розпочато слідство, під час котрого підсудного, римо-католицького священика, назвали «опасным для общества». Вироком було ув’язнення на п’ять  років важких робіт в м. Ухта над берегами Білого Моря. Відбуваючи своє покарання, о. Станіслав працю, голод і приниження вважав за покуту, яку жертвував за поєднання Католицької та Православної Церкви. Героїчно служив в’язням, турбувався про їх звільнення, потайки сповідав, підбадьорював, для всіх був «добрим самарянином».

27 листопада 1941 року помер через виснаження та завданих йому ушкоджень. Його тіло залишилося на тій же «гіркій» землі. О. Станіслав Шульмінський склав зі свого життя добровільну і цілковиту жертву за об’єднання Христової Церкви, він героїчно реалізовував прагнення Ісуса: «щоб усі були одно» (Йн 17, 21).

«Протягом другого тисячоліття Церква знову стала Церквою мучеників…»(Йоан Павло II). А часто є так, що ці мученики залишаються незнаними, неначе «невідомі солдати» великої Божої справи. Як відповідь на ці слова в 2003 р. архієпископом Тадеушом Кондрусевичом в Санкт-Петербурзі було розпочато беатифікаційний процес, який включає винесення на вівтар 16 мучеників Католицької Церкви в Росії. В їх число входить і наш співвітчизник о. Станіслав Шульмінський SAC.

o. В’ячеслав Гриневич SAC